Цей тиждень на роботі видався важким: перед святами люди робили величезну кількість покупок, а нам, як співробітникам магазину, доводилося викладати цей товар на полиці з великою швидкістю і у великих кількостях. До того ж, у кінці минулого тижня через різке похолодання (з +20 до 0) я прихворів, але такого поняття як «лікарняний» для заробітчан не існує. Тобі платять лише за відпрацьовані години. Я, в свою чергу, нетиповий заробітчанин, що прагне напрацювати максимально можливу кількість годин у місяць (250-350). Навпаки, я намагаюся працювати по мінімуму, але менше 200 годин на місяць працювати не дозволяють. Заробітчан експлуатують по максимуму, а ті, в на свою чергу, через життєві обставини чи переконання, з радістю дають себе експлуатувати. Розуміння хибності своєї позиції приходить тільки з втраченим здоров’ям … Повертаючись до теми цього тижня, взяти декілька вихідних для повного видужання не вдалося, тому що у відділі пішла у відпустку одна співробітниця (а ще однієї, яка має бути у відділі, просто немає, посада є, а людини немає, як це часто буває для вигоди підприємства або конкретних керівників), іншим співробітникам доводилося виконувати додатковий об’єм роботи, і я розумів, що мою відсутність їм не пережити (одна співробітниця вже злягла від перевтоми – просто не змогла вийти одного дня). Та і не хотілося підводити своє начальство – двох молодих хлопців, які завжди і у всьому йшли мені на зустріч. Тому довелося видужувати по ходу тижня, але сьогодні, в останній день тижня, ще й довелося вийти на ранкову зміну після вчорашньої вечірньої …
Отже, вдосвіта, спостерігаючи світанок, я йшов на роботу і думав про своє життя. Будь-яка людина піддається впливу свого оточення, і мені чомусь здається, що я особливо. Я тільки вчуся прислухатися до свого внутрішнього компасу, і відбувається це переважно у ті періоди, коли я залишаюсь один. Тобто, вже декілька місяців у моєму житті немає близької людини, з якою я міг би спілкуватися щодня і до думки якої прислуховувався б – ні дівчини, ні друга, ні наставника … В такі моменти я багато дізнаюся про самого себе, як гарного, так і поганого, свої сильні і слабкі сторони, свої мрії і прагнення, саме свої, а не навіяні зі сторони чи стереотипні (будинок, машина, подорожі …)
Я йшов і думав, чому я став спеціалістом з інтернет технологій. Я присвятив цій сфері діяльності 15 років свого життя, отримав освіту і став визнаним спеціалістом. І зараз багато близьких людей дивувалися, що я викладаю товар на полиці в гіпермаркеті замість того, щоб прагнути і в новій країні продовжити старий шлях. Вони докоряли мені, просили одуматись, один приятель ще з часів навчання в університеті так наполегливо критикував і вмовляв мене поїхати з ним працювати за спеціальністю, що мені довелося припинити спілкування з ним. Для таких радників-доброзичливців я навіть придумав відмовку «Я стану власником мережі супермаркетів, а покищо вивчаю зсередини як ця система працює». Це наче і жартівлива відмовка, але цілком може збутися одного дня.
Пошуки відповіді привели мене в минуле, до моменту закінчення школи. В той момент на шлях телекоммунікацій я став за порадою матері, почавши навчання в цьому напрямку, інтернет як такий у той час лише зароджувався в нашій країні, і ним я став займатися пізніше. Але чи був це мій шлях з самого початку? Коли я ще був дитиною, на мій день народження мені задали питання, ким я хочу бути. Тоді я гордо встав з-за столу і сказав, що буду директором банку. Всі посміялися, лише хтось один побажав мені удачі. Можливо, це був мій хрещений батько. Навіть дитиною я розумів, що ми живемо звичайним простим життям, але ніхто не міг мені відповісти на питання, як розбагатіти, та я й не задавав його нікому, який сенс запитувати це у небагатих людей? Але вже тоді я розумів, що гроші є у банку, а директор банку у будь-якому разі багато заробляє, оскільки керує великими грошима. Надалі все своє свідоме життя я шукав відповідь на питання, як розбагатіти, і в 25 років я його знайшов. Я був настільки готовим сприйняти і застосувати цю інформацію, що вона за короткий проміжок часу змінила все моє життя. Але це вже інша історія.
Трохи познайомившись зі мною, повернемось до того, про що ця книга – про мої пригоди як заробітчанина. Мені дуже хочеться, щоб викладена тут інформація мала повчальний контекст. Книга, звичайно, буде написана у розважальному жанрі і має бути цікавою для широкого кола читачів, але можливо, вона ще й підготує майбутніх заробітчан до можливих труднощів на цьому шляху, або, навіть, охолодить чиїсь палкі та наївні бажання великих заробітків за кордоном.